Кажуть, що не розквітають квіти на морозі а наша Тетяна, як квітка , розквітла велична, статна як ненька Україна.
Сяйвом вона з’являється в студентській аудиторії, впевненою, стриманою в шкільному класі, умілою з пензлем, рішучою зі скальпелем, талановитою за роялем.
Як змінилася наша Тетяна за ці роки:
стриманість переросла в наполегливість, бажання бути щасливою у колі сім’ї, межує з відчайдушністю; зберегти родинне тепло для прийдешніх днів та часів.
В цей непростий час наша Тетяна зігріває кожне серце материнською усмішкою, розумною ініціативою в шпиталях, знімає тривогу та біль поранених, годує смачною їжею, повертає до життя.
Наша Тетяна виросла, вона змінює світ на краще, сильна духовно та інтелектуально, вона як могутнє деревонабирає сили, необхідної для того, щоб народити, виростити, виховати не одне покоління українців, для добра та світлого майбутнього.
Не кожна квітка розкривається перед сонцем, поки воно сходить. Але кожна розквітне в свій час.
Вітаю усіх Тетян своїм власним віршом.
« О сколько нежности, любви, печали
В твоих невиданных глазах
Развей ресниц узор жемчужный
Развей, как перышком огня
И стань под стать Джокондимилой
Прими, небесное дитя.
Сей дар: унять любую боль,
Любую скорбь,
Лишь голову склоняя,
В молитве Богу!
Таїсія Нікітченко-Щербина