Цвітуть волошки, посміхається рум’янок, теплою хвилею гойдаються жита, колоситься пшениця, ненька Україна віншує головне своє свято – День Конституції України, День правозахисту її громадян.
З величної вежі Золотих воріт дивиться на нас своїм всевидющим оком головний оберіг древл’янської землі – ключ захисту її мешканців.
Нинішнім роком цим невидимим ключем ми відкрили свої серця для наповнення їх вірою, добром, злагодою, стриманістю, милістю, великою мужністю зберегти, захистити кожен наш крок на шляху розвитку та зміцненні держави.
Зігріває рідна земля змужнілі серця в окопах, бліндажах, ніжною прохолодою овіває спітніле чоло того, хто працює на ній, невимовним жалем, турботою пестить натруджені руки, вузлик з рідною землею захищає наших жінок-заробітчан на чужих землях.
Надією сповнюються зажурені очі наших співвітчизників на окупованих територіях.
Українська мати тримає на своїх руках дітей тих, хто загинув за незалежність України – майбутнє покоління нашої держави.
Як мало стало у нас бажань на сьогоднішній день, бо бажання – це одяг, одяг наш змінився, він випромінює сяйво величі душ наших, які не допустили зубожіння нашої свідомості, наших духовних поневірянь.
Родинне коло Українця сягає до обрію, наповнює силою, бо вогонь боротьби за нашу незалежність не може згаснути за одну мить. А буремна злива тяжких випробувань швидко випаровується.
Ми – Українці ніколи не будемо засівати материнське поле наших душ насінням відмінним від любові та обов’язку. Крокує по землі впевненість: йде до нас добре життя і не випробовує нас, ні нашим болем, ні болем наших братів.
Тому хто знає, що шукає, досить і того, що квітка розпускається на світанку.
Слава Україні!
З повагою НікітченкоТаісія,
член правління МБО
«Козацький фонд «Альбатрос»