День соборності України

День соборності України нагадує нам про те, що ми – українці з народження. Вільні від недовіри, брехні та залежності. Ми вільні в виборі свого шляху, а також з ким і куди нам потрібно йти. Лишається тільки згадати, як скористуватися своєю свободою. Любов, молитва і війна починаються завжди прекрасно, але хто кидає злість – отримує злість, хто показує сльози – у відповідь отримує сльози, а хто дарує сміх, неминуче почує у відповідь теж сміх, хоч може й прихований загнаний у глибину душі. В святому писанні від Матфея сказано: « Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет и всякий город илидом, разделившийся сам в себе, не устоит ».

Примиривший двох людей – отримує прощення — з небес.

Примиривший декількох – для всієї сім’ї.

Примиривший двох ворогив – прощення для слідуючих дванадцяти поколінь.

Потрясіння в свідомості людині нинішнього часу відривають на можливість широкого погляду на суперечливі і начебто несумісні образи, маємо нарешті можливість дати доступ свіжому повітрю, бо спадщина,

що передавалась від покоління до покоління належить всім як вода і сонце, вона ясніє вродою облич і відцвітає з ними.

Коли ворог збиває народ з його шляху, то запрягає в свою колісницю і відбирає у нього історичну пам’ять. Він не дає йому самоусвідомитись і піднятись до свого історичного положення, поневолює свідомість.

Доречно на сьогодні згадати батька української нації Тараса Григоровича Шевченка, який високо над нами підняв поетичне світло своє – і стало видно по всій Україні, куди кожен із нас повинен простувати.

Мені уявляється висока Шевченківська брама зі знаннями застережності,  які нагадують:

Люди любові і обов’язку – проходьте, істина зробить Вас вільними, а честь – високими, але шануйтесь і яснійте духом попри все. Хочеться побажати нам, українцям, гарного плоду в собі не як яблуні зав’язі,  не як  калині червоного тетягу, не як ліщині горіха, а цілісності, поступовості, наполегливості в досягненні мети – стабільності в розвитку Держави.

 

Слова знаменитого:  «Каменяра»:

«Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.»

 

Слава Україні!

 

  Таїсія Нікітченко — Щербина

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *