Нині про благодійність думає, якщо не говорить чи не кожен, проте, мало хто розмірковує над сутністю цієї справи, окрім очевидної поваги в очах соціуму.
Ідея зародження благодійності своїм корінням сягає початку епохи Античності. Саме в цей час в Римській державі популярності набуває меценатство (допомога нужденним на взаємовигідних засадах). Особливо прославився в цьому ремеслі Гай Цільній Меценат — державний діяч, «покровитель» поетів, митців, який вчиняв доброчинні жести лише з однією метою — прославлення себе у творчості останніх. Звідси й сучасний термін «меценатство», щоправда, в дещо інакшому розумінні та трактуванні, зокрема, в частині добровільної та безкорисливої допомоги…
Однак, повертаючись до еволюції благодійництва, варто зазначити, що останнє своєму остаточному формуванню та розквіту все-таки має завдячувати християнству. Адже, саме друга заповідь Ісуса Христа — «Любов до ближнього» сформувала платформу для розвитку благочинності, як суспільно важливого явища.
У Київській Русі разом з прийняттям християнства відкрилося й «нове дихання» в опіці про бідних: роздача милостині, будівництво спеціальних будинків для нужденних — це далеко не вичерпний перелік добродіянь того часу. Подекуди доброчинність носила навіть примусовий характер. Відомо, що князь Володимир статутом 996р. офіційно зобов’язав духовенство займатися громадським піклуванням, визначивши десятину на утримання монастирів, церков, богаділень і лікарень. Продовжував «благочинний шлях» Володимира Великого і його наступник Ярослав Мудрий, який окрім особистої участі в будівництві шкіл для сиріт, формально затвердив благодійництво, шляхом внесення до Церковного та Земського статутів спеціальних розділів, присвячених благодійності. Сестра князя Володимира Мономаха — Анна Всеволодівна відкрила в Києві за власні кошти жіноче училище для різних станів суспільства, поміж тим, й сама активно долучалася до виховання учениць[1].
В епоху Нового часу спостерігається певна неоднозначність в еволюції благодійності: з однієї сторони, певний спад в розвитку, зумовлений тодішніми порядками Російської імперії (хоча про повний занепад говорити все ж не варто, адже окремі філантропні жести влади все-таки мали місце, зокрема, заслуговує уваги наказ Катерини II про створення та утримання лікарень, сирітських будинків та будинків для душевнохворих чи, скажімо, відкриття у 1802 році імператорського людинолюбного центру). З іншої сторони — створення історично помітних та важливих закладів освіти, що істотно змінили саме розуміння благодійності, як такої в Україні. Йдеться про відкриття Острозької та Києво-Могилянської академій. Для яких княгині Гальшка Острозька та Гальшка Гулевичівна пожертвували чи не все своє майно. До наших днів дійшов текст дарчої пані Гулевичівни, витяг з «гродські книги» Київського магістрату 15 жовтня 1615:
Я, Галшка Гулевичівна,… будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомленою тим моїм добровільним листом-записом, що я статечне, в старожитній, святій православній вірі Східної церкви живучи… і з любові й милості до братів моїх народу руського… умислила добро учинити церкві Божій… і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського… дала, дарувала, записала й фундувала добра мої власні, дідичні, права і вольності шляхетські маючи: двір мій власний з землею… в місті Києві… зі всім до того двора і землі правами, пожитками, приходами і різними належностями і при належностями… на монастир, Ставропігії Патріаршеського спільного житія по Василю Великому, також і на школу дітям так шляхетським, яко й міським.
Цей документ став юридичною основою створення у 1615р. прародительки вищої освіти на українських землях, попередниці Києво-Могилянської академії — Київської братської школи. Як бачимо, не дивлячись на дух епохи в територіальному сенсі, меценатство в Україні все ж набирало обертів. Люди в освітньо-культурних цілях ладні були жертвувати чи не всіма статками заради інших, їхнього виховання та культурного розвитку. Все це говорить про неабияку історичну платформу формування благодійництва в Україні.
Продовжуючи історичний екскурс в минуле, поступово наближаємося до Новітніх часів, адже саме в цей час спостерігається новий виток в еволюції благочинності, з-поміж іншого й завдяки діяльності товариства Червоного Хреста. По всій Російській імперії відкриваються благодійні заклади. Все більшої популярності набуває добровільне залучення до суспільної роботи лікарів. Помітним центром благодійності в цей час стає Одеса. В тодішніх меценатських проектах брали участь чи не всі верстви суспільного життя: купці та вчителі, лікарі і навіть представники графств. Серед відомих благочинством жінок помітно виділяється Роксана Едлінг: відкриття жіночого монастиря, будівництво притулків, створення тюремних комітетів — це далеко не весь перелік благодіянь пані Едлінг. Чимало уваги приділялося й духовній сфері життя суспільства Одеси: на березі Чорного моря активно будуються нові храми, відкриваються нові духовно-навчальні заклади, активно та систематично жертвується майно на розбудову останніх…
Джерело: БО «Шлях до майбутнього» —http://mecenatstvo.org/statti/206-blahodiinytstvo-v-ukraini-istorychnyi-ohliad-ta-nynishnia-realnist